Євген Коновалець пройшов шлях від військового та командира Січових стрільців до одного з головних діячів українського визвольного руху. Він очолював Українську військову організацію (УВО), став першим головою Організації українських націоналістів (ОУН) та протягом дових років розбудовував український рух за кордоном.
Через 88 років після загибелі останки Коновальця повернули в Україну та тимчасово перепоховали на Національному військовому меморіальному кладовищі.
Як Коновалець став командиром Січових стрільців
Коновалець народився 14 червня 1891 року в селі Зашків неподалік Львова. Виріс у родині вчителів й був найстаршим із трьох синів.
У 1909-му вступив на факультет права і політичних наук Львівського університету. Під час навчання активно займався громадською та просвітницькою діяльністю у Львові, рідному Зашкові й не тільки.
У 1914 році майбутнього першого голову ОУН мобілізували до австрійської армії. Втім, вже через рік, після бою на Маківці, він потрапив у російський полон.
Після звільнення у 1917-му Коновалець приїхав до Києва, де долучився до створення Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців. Згодом формування стало однією з найбоєздатніших частин Армії Української Народної Республіки (УНР).
Після приходу до влади Павла Скоропадського Січових стрільців роззброїли та розформували. Однак, Коновалець залишився в Києві й почав працювати над створенням нового стрілецького підрозділу.
Наприкінці літа 1918-го він отримав від гетьмана дозвіл сформувати новий загін Січових стрільців у Білій Церкві. Згодом намагався домовитися зі Скоропадським про підтримку гетьманського уряду з боку національно-демократичних сил, але водночас виступав проти зближення України з Росією.
Вже у листопаді Січові стрільці під його командуванням підтримали Директорію Української Народної Республіки (УНР) та повстали проти гетьмана.
Протягом наступних років Скоропадський командував стрілецькими частинами у боях проти більшовицьких й денікінських військ, але після поразки українських визвольних змагань був змушений продовжувати боротьбу вже в підпіллі.
«У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю»
У 1921-му повернувся до Львова й очолив там УВО, яка, до речі, була сформована роком раніше. Втім, надовго в Україні він не залишився й вже наступного року емігрував через переслідування польською та радянською спецслужбами.
Створення ОУН та подальша боротьба
В еміграції Коновалець продовжив об’єднувати український націоналістичний рух. У 1927 році з його ініціативи в УВО було вирішено створити єдину політичну організацію, яка б діяла на всіх українських землях.
Вже за два роки на конгресі у Відні була заснована Організація українських націоналістів (ОУН), а Коновальця, своєю чергою, обрали головою її проводу.
З 1930 року він жив у Женеві та намагався привертати увагу до українського питання. До речі, вільно пересуватися Європою й виїжджати за її межі допомагала Литва, яка надала йому паспорт та журналістське посвідчення.
У 1932-му на конференції ОУН у Празі було остаточно закріплено єдність організації з УВО. Відтоді ж УВО фактично стала її бойовою й військовою референтурою.
Водночас діяльність ОУН у Галичині та за кордоном дещо відрізнялася. На українських землях організація діяла підпільно, тоді як в еміграції могла працювати відкритіше – через легальні громадські структури. Саме це питання обговорювалось на черговій конференції проводу ОУН у Берліні в 1933-му. Різниця в підходах поступово створювала напругу всередині самої ОУН. Однак, Коновальцю все ж вдалося втримати організацію від розколу.
Після геноциду українців 1932-1933 років керівництво ОУН вирішило провести атентат проти агента радянських спецслужб Олексія Майлова. Останній на той момент працював у консульстві Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) у Львові. Підготовку замаху доручили Степану Бандері та Роману Шухевичу, а виконав його вже у жовтні 1933-го Микола Лемик.
Наступного року ОУН здійснила ще одну гучну справу – вбивство польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького.
У 1936 році Коновалець покинува Швейцарію та разом із дружиною переїхав до Рима. Там він продовжив розбудовувати міжнародні зв’язки ОУН й формувати закордонну мережу.
Як радянські спецслужби вбили Коновальця
У 1933-му радянські спецслужби вже почали готувати замах на Коновальця. Операція ж отримала кодову назву “Ставка”.
До лідера ОУН вдалося увійти в довіру агенту Павлу Судоплатову, який видавав себе за представника українського підпілля в Українській Радянській Соціалістичній Республіці (УРСР). 23 травня 1938-го Коновалець зустрівся з радянським агентом у Роттердамі. Останній передав йому коробку шоколадних цукерок з українським орнаментом, всередині якої була вибухівка.
Невдовзі коробка вибухнула, внаслідок чого Коновалець загинув на місці. Згодом його поховали на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі.
Повернення в Україну через 88 років
На початку липня Верховна Рада підтримала ініційований президентом Володимиром Зеленським законопроєкт стосовно будівництва Національного пантеону. В майбутньому там планують перепоховати та вшановувати людей, які зробили вагомий внесок у становлення й захист Української держави.
Вже того ж місяця Кабінет міністрів підтримав рішення про повернення останків Коновальця на батьківщину. 11 серпня їх серпня їх ексгумували на кладовищі Кросвейк у Роттердамі, а за два дні доправили в Україну з державними та військовими почестями.
У Києві з полковником протягом кількох днів прощалися у Патріаршому соборі Воскресіння Христового Української греко-католицької церкви (УГКЦ), а вже 18 серпня останки перепоховали тимчасово на Національному військовому меморіальному кладовищі на Київщині.
На церемонії були присутні, зокрема, Зеленський, голова українського уряду Сергій Корецький, керівник Офісу президента (ОП) Кирило Буданов, а також низка політиків та військових.
«Сьогодні є ще чимало імен тих, хто боровся за Україну, хто надихав і творив заради України і, на жаль, спочиває не в Україні. Ми зробимо все, аби крок за кроком повернути на рідну землю кожного і кожну зі справжніх українських героїв», – заявив президент під час церемонії.