У Києві 16 серпня попрощалися з полковником Армії УНР, командиром Січових стрільців та першим головою Організації українських націоналістів Євгеном Коновальцем.
Його останки повернули до України через 88 років після загибелі в Роттердамі, повідомляє Вечірній Київ.
Чин похорону та відспівування відбувся у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ. На церемонію прийшли представники духовенства, військові, історики, державні діячі, українська громада та представники організацій, які десятиліттями зберігали пам’ять про Коновальця.
Для багатьох присутніх це було не просто прощання з одним із лідерів українського визвольного руху ХХ століття. Повернення Коновальця стало символом відновлення історичної тяглості та пам’яті про покоління українців, яке втратило державу, але не відмовилося від боротьби за її незалежність.
Із Роттердама до Києва
11 серпня на кладовищі «Кросвейк» у Роттердамі провели ексгумацію останків Євгена Коновальця. У церемонії взяли участь представники України, дипломати, духовенство, українська громада Нідерландів, пластуни, представники Української стрілецької громади Канади та Українського національного об’єднання Канади.
13 серпня домовину зустріли на українському кордоні з військовими почестями. Прикордонники внесли її на територію України, тричі схилили на знак пошани, після чого домовину накрили державним прапором та українськими рушниками.
Символізм цієї зустрічі був особливо відчутним. Коновалець повертався до України не лише як політичний діяч і засновник ОУН, а як військовик — полковник Армії УНР та один із командирів Січових стрільців.
Через понад століття після його боротьби за українську державність першими на рідній землі Коновальця зустрічали українські військові.
16 серпня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового відбулося відспівування полковника.
Єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ Йосиф Мілян під час промови назвав повернення Коновальця довгою дорогою додому.
«Сьогодні Україна зустрічає одного зі своїх синів. Зустрічає після довгої дороги, після десятиліть чужини. Його ім’я намагалися стерти, спотворити, а його самого залишити далеко від землі, за яку він боровся і якій присвятив усе своє життя», — сказав владика.
За його словами, Коновалець належав до покоління українців, якому історія не дала власної держави. Водночас ці люди повірили, що незалежна Україна можлива, і присвятили цьому своє життя.
Після поразки визвольних змагань Коновалець не припинив боротьби, а продовжив її вже в інших формах.
Говорячи про сучасну Україну, Йосиф Мілян зазначив, що імперії бояться не лише армій, а й людей, які не погоджуються жити в неволі.
«Імперії бояться не тільки армії. Імперії бояться людей, які не бажають бути рабами. Імперії бояться людей, які не погоджуються назвати рабство миром. Імперії бояться націй, які знають, ким вони є», — наголосив єпископ.
Водночас він підкреслив, що Церква не ототожнює Євангеліє з політичною ідеологією. Однак, за його словами, вона не може залишатися осторонь, коли людину або цілий народ позбавляють свободи, життя та гідності.
Обіцянка, що стала дійсністю
Важливою частиною церемонії стала присутність представників української діаспори. Саме за кордоном протягом десятиліть зберігали пам’ять про Коновальця та його боротьбу.
Андрій Соханівський, національний президент Української стрілецької громади Канади, спеціально приїхав до Києва на прощання.
Він нагадав, що після загибелі Коновальця українці, які стояли біля його могили в Роттердамі, сподівалися, що одного дня полковник повернеться до незалежної України.
«Ті, хто стояв біля його могили, висловили сподівання, що одного дня він повернеться до рідної та незалежної України. Протягом десятиліть ця обіцянка залишалася нереалізованою, проте її ніколи не полишали», — сказав Соханівський.
За його словами, наступні покоління українців передавали цю обіцянку далі. Тепер вона нарешті стала реальністю.
Представники української діаспори десятиліттями підтримували організації, які зберігали українську мову, культуру, історію та пам’ять про визвольний рух. Повернення Коновальця до України стало також символом того, що ця історична пам’ять тепер повертається до держави.
Україна повертає своїх діячів
Про необхідність повернення українцям власної історії говорив і керівник Офісу Президента України Кирило Буданов, який був присутній на церемонії.
«Це повернення нашої історії. Це повернення свідомості нашої нації. Розумієте, це такі певною мірою стовпи нашої новітньої історії», — сказав він журналістам.
Буданов наголосив, що українська історія складається з різних поколінь борців — від часів Київської Русі та козацької доби до визвольних змагань, радянського періоду та сучасної війни.
«Допоки ми їх усіх не повернемо і не зрозуміємо, як вони жили і за що вони боролися, нічого не буде», — зазначив він.
На запитання, кого з видатних українців держава може повернути наступним, Буданов відповів: «Всі повернуться».
Повернення Коновальця відбулося після ще однієї важливої події. У травні Україна повернула з Люксембургу останки Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник. Під час прощання з ними 23 травня, у річницю вбивства Коновальця, знову говорили про необхідність повернення полковника до Києва.
Тепер ця обіцянка виконана.
Де перепоховають Євгена Коновальця
Після церемонії прощання останки Євгена Коновальця перепоховають на Національному військовому меморіальному кладовищі.
Водночас у Києві триває робота над створенням Українського національного пантеону на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».
Передбачається, що Український інститут національної пам’яті спільно з Міністерством закордонних справ визначатиме видатних українців та борців за незалежність, похованих за кордоном, чиє подальше перепоховання в Україні може бути доцільним.
Повернення Євгена Коновальця через 88 років після його загибелі стало не лише завершенням довгого шляху з Роттердама до Києва. Для присутніх на церемонії це також стало нагадуванням про покоління українців, які боролися за державу тоді, коли її ще не існувало, і про сучасну Україну, яка повертає їхню пам’ять додому.
Читайте також: Від “Охматдиту” та музею Ханенків до допомоги ЗСУ: як змінювалось меценатство у Києві