Олег Блохін став одним із найвідоміших футболістів, яких Київ подарував українському спорту. Шлях від нападника “Динамо” до володаря “Золотого м’яча” зробив його однією з головних футбольних постатей свого покоління.
Від Києва до великого футболу
Блохін народився 5 листопада 1952 року у Києві. Свого часу закінчив Київський державний інститут фізичної культури. Зокрема навчався на факультеті міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка.
Головною справою життя спортсмена став футбол. Грав на позиції нападника, а з 1969 до 1988-го виступав за київське “Динамо” та збірну СРСР.
Наприкінці кар’єри спробував себе за кордоном: у 1988-1989 роках грав за австрійський “Форвертс”, а у 1989-1990 роках – за кіпрський “Аріс”.
“Золотий м’яч”, трофеї та рекорди
За час кар’єри Блохін 8 разів ставав чемпіоном СРСР й 5 разів вигравав Кубок країни.
Під час гри в “Динамо” клуб також двічі брав Кубок володарів Кубків УЄФА – у 1975 та 1986 роках, а в 1975-му ще й виграв Суперкубок УЄФА.
“Золотий м’яч” і футбольні рекорди
У 1973-1975 роках Блохіна три рази поспіль визнавали найкращим футболістом СРСР. Одного з найголовніших визнань прийшло у 1975-му, коли він здобув “Золотий м’яч” як найкращий футболіст Європи.
У збірній СРСР легендарний футболіст провів 112 матчів і забив 42 голи. Двічі здобував бронзу Олімпійських ігор – у 1972 та 1976 роках, а також грав на чемпіонатах світу 1982 й 1986 років.
У 2009-му його кар’єру відзначили премією Golden Foot.
«Спорт був для мене всім з першого року життя. Інколи мені здається, що бігати я навчився раніше, ніж ходити…»
Від футболіста до тренера збірної України
Після завершення кар’єри футболіста Блохін перейшов на тренерську роботу. У 1990-х він очолював кілька грецьких клубів, серед яких “Олімпіакос”, ПАОК, “Іонікос” та АЕК.
Після цього у 1999-2002 роках працював тренером-консультантом одеського “Чорноморця”, а у 2003 році очолив національну збірну України. Вже через три роки, у 2006-му, привів збірну до першого в її історії чемпіонату світу. Тоді ж команда дійшла до 1/4 фіналу й увійшла до 8 найсильніших.
Після невдалої кваліфікації на Євро-2008 Блохін покинув збірну та недовго працював із ФК “Москва”, а згодом – спортивним директором “Чорноморця”.
У 2011-му знову очолив збірну України, а у 2012-2014 роках тренував київське “Динамо”. Після цього з 2021 до 2024-го керував Комітетом національних збірних УАФ.
Політична кар’єра
У 1998-му вперше став народним депутатом. До парламенту пройшов за списком “Громади”. Згодом перейшов до фракції “Батьківщини” та “Компартії”.
Зокрема у Раді працював у комітеті з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту та туризму.
У 2002 році Блохіна знову обрали депутатом – цього разу за списком “Комуністичної партії України”. Пізніше перейшов до Соціал-демократичної партії України (об’єднана) (СДПУ(о)) та увійшов до її політради.
У 2006-му Блохін ще раз намагався потрапити до Ради від блоку “НЕ ТАК!”, але тоді політична сила не подолала прохідний бар’єр.
Нагороди та благодійність
За час кар’єри Блохін здобув звання заслуженого майстра спорту та був нагороджений орденами “За заслуги” III і II ступенів. У 2021-му також отримав відзнаку “Національна легенда України”.
З 1994-го Блохін очолював міжнародний благодійний фонд свого імені.