Київ став містом, де почалася історія однієї з найвідоміших жінок у політиці XX століття – Голди Меїр. Вона пройшла шлях від бідного дитинства до участі у створенні Держави Ізраїль й посади прем’єр-міністерки країни.
Від Києва до Америки
Меїр народилася у Києві 3 травня 1898 року. При народженні мала прізвище Мабович, а ім’я отримала на честь прабабусі по материнській лінії. У родині любили згадувати її сильний характер: прабабуся Голди навіть пила чай із сіллю замість цукру, щоб пам’ятати про гіркоту життя євреїв. Сама Меїр пізніше казала, що найбільше відчувала спорідненість саме з такими “непоступливими” родичами.
Серед них був й її дід, якого у 13 років забрали до царської армії. Там він відмовлявся приймати християнство й дотримувався єврейських традицій.
На початку 1890-х батьки Голди оселилися на Басейній неподалік Бессарабської площі.
Жила родина бідно. Політикиня пізніше згадувала їхнє помешкання як “жалюгідну та сиру комірчину”. Батько намагався заробляти столярною справою, але майстерня швидко закрилася, залишивши сім’ю з боргами.
У 1903 році сім’я переїхала до білоруського Пінська, але й там батько не зміг знайти стабільну роботу. Тоді він вирушив до США, а через 3 роки забрав туди й родину. Голді ж було 8 років, коли вона опинилася в бідному єврейському районі Мілвокі.
«Я пам’ятаю бідність, холод, голод і страх, ніколи нічого не було досхочу – ні їжі, ні теплого одягу, ні дров, а каша була для нас справжніми розкошами»
Втеча з дому і шлях до Палестини
У 14 років Голда вирішила продовжити навчання, хоча батьки більше думали про її майбутній шлюб. Щоб платити за школу, вона після занять працювала швачкою та викладала англійську.
Через постійні суперечки вдома майбутня премʼєр-міністерка Ізраїля зрештою втекла до сестри в Денвер. Там вона опинилася в середовищі, де багато говорили про політику, соціалізм і сіонізм. Саме ці розмови сильно й вплинули на її майбутні погляди.
Після примирення з батьками Голда повернулася додому. У той період важливими для неї стали знайомства з Давидом Бен-Гуріоном та Іцхаком Бен-Цві, які згодом відіграли важливу роль у створенні Ізраїлю. Перший оголосив Декларацію незалежності Ізраїлю та став його першим прем’єр-міністром, а другий – президентом.
У 1917-му Голда вийшла заміж за Морріса Меєрсона. Чоловікові ж вона одразу поставила умову: вони мають переїхати до Палестини й жити в кібуці. Кілька років вони збирали гроші на переїзд й вирушили туди вже у 1921-му разом із сестрою та дітьми політикині.
Від кібуцу до творення Ізраїлю
У Палестині Голда швидко включилася в життя кібуцу: займалася господарством, пройшла курси менеджменту в Хайфі, а згодом представляла кібуц у Гістадруті – загальній федерації праці.
Натомість сімейне життя складалося важче. Морріс захворів на малярію й хотів більш традиційної родини, тому через 2,5 роки подружжя переїхало до Єрусалима. Там у них народилися син Менахем і донька Сара.
Жили скромно, грошей часто не вистачало.
У 1928 році Голда отримала пропозицію працювати в Жіночій робітничій раді Гістадруту. Вона переїхала до Тель-Авіва разом із дітьми та сестрою, а шлюб із Моррісом фактично розпався, хоча офіційно вони так й не розлучилися.
Пізніше Меїр визнавала, що важко поєднувала політичну роботу з материнством і часто почувалася винною перед дітьми. Водночас вона не хотіла відмовлятися від власних амбіцій і громадської діяльності заради традиційної ролі дружини та матері.
Меїр швидко просувалася в керівництві Гістадруту: у 1934 році увійшла до його виконавчого комітету, а через 2 роки очолила політичний відділ.
Під час Другої світової війни вона вже працювала на ключових посадах у сіоністських організаціях й Єврейському агентстві, яке фактично представляло єврейську громаду Палестини перед британською владою.
14 травня 1948 року Меїр стала однією з 38 людей, які підписали Декларацію незалежності Ізраїлю.
Дипломатія, уряд і шлях до прем’єрства
Після створення Ізраїлю у 1948 році країні терміново були потрібні гроші на оборону. Тоді ж Меїр вирушила до Штатів, де замість запланованих 25 млн доларів зібрала 50 млн.
Згодом вона стала посолкою Ізраїлю в СРСР, а потім очолила Міністерство праці. На цій посаді займалася масштабним будівництвом житла та доріг – за її участі звели близько 30 тисяч будинків.
У 1956 році Меїр стала міністеркою закордонних справ. Саме тоді вона змінила прізвище Меєрсон на івритське Меїр.
До 1967 року Голда вже думала завершити політичну кар’єру, але залишилася в керівництві партії. Після смерті прем’єр-міністра Леві Ешколя у 1969-му саме її висунули як компромісну кандидатуру, щоб уникнути боротьби за владу всередині партії. Так Меїр очолила уряд Ізраїлю.
Війна Судного дня і останні роки
6 жовтня 1973 року Єгипет й Сирія раптово атакували Ізраїль, розпочавши війну Судного дня. Ізраїль зрештою зміг переламати хід бойових дій, але втратив близько 2700 людей.
Для Меїр ця війна стала головною кризою її прем’єрства. Пізніше вона шкодувала, що не наполягла на мобілізації резервістів раніше й довірилася оцінкам військової розвідки.
Після війни суспільство різко критикувало уряд за великі втрати. Вже у квітні 1974 року Меїр подала у відставку, а 3 червня передала посаду прем’єр-міністра Іцхаку Рабінові.
У 1975 році Меїр видала автобіографію “Моє життя”, яка стала бестселером. Через 2 роки вона виступила в Кнесеті під час історичного візиту президента Єгипту Анвара Садата до Ізраїлю та закликала шукати шлях до миру.
Меїр пішла з життя 8 грудня 1978 року в Єрусалимі від лімфоми у віці 80 років. Її поховали на горі Герцля.